науковець, гуманітарні науки
Іващенко Іван
Події
Влада як виняток і виняток як влада: Джорджо Аґамбен та його homo sacer
Дискусія | Тематичний напрямок: Тематичний кластер «Філософія»Детальніше
Книжка Джорджо Аґамбена «Homo sacer. Суверенна влада й голе життя» (1995) вже давно стала інтелектуальним бестселером, перекладеним майже тридцятьма мовами. Український переклад цієї книжки є першим перекладом творів Аґамбена українською мовою, тож обговорення цього перекладу є доброю нагодою для української інтелектуальної спільноти ознайомитися з його ідеями. Аґамбенова філософія є критикою того, що можна умовно назвати західноєвропейською метафізикою. Його концепція є виразно антиметафізичним проєктом, який намагається розв’язати одну з ключових інтелектуальних дилем другої половини ХХ століття, а саме причини появи в осерді Європи табору як квазіправового простору, тобто простору, правовий статус якого полягає в тому, що в його межах право не чинне. Крізь оптику цього основного питання він намагається поглянути на всю інтелектуальну та політичну традицію Заходу від класичного греко-римського світу аж до ХХ століття. У своїх численних дослідженнях він екзаменує всі класичні владні інституції: право, економіку, релігійні обряди, ба навіть саму мову. Ключова думка Аґамбена полягає в тому, що джерелом політичної влади є можливість запровадження того, що він називає станом винятку, тобто «правовою» ситуацією, у якій право не чинне. Жертвою такої ситуації є те, що Аґамбен називає «голим життям», носієм якого є homo sacer. Homo sacer (священна та проклята людина) – це правова фігура з давньоримського права, вилучений зі спільноти міста громадянин, який скоїв злочин. Цю вилучену людину можна було безкарно вбити (тобто вона була убиванною, uccidibile), проте її не можна було приносити в жертву богам (тобто вона була нежертовною, insacrificabile). Отже, залучення homo sacer до правового простору міста відбувалося за допомоги її вилучення, тобто вона ставала об’єктом залучального вилучення. Механізмом такого залучального вилучення, за Аґамбеном, є баніція – архаїчне покарання, суть якого полягала в позбавленні громадянських прав та вилученні зі спільноти. Прикметно, що баніцію як покарання зафіксовано навіть у Статутах Великого князівства литовського, що діяли на частині території сучасної України, тож архаїчне звучання цього терміна передає якраз те, що в ньому вбачає Аґамбен. Отже, баніта залишали напризволяще, а його життя ставало голим, тобто позбавленим будь-яких політико-правових властивостей. Точніше єдиною політико-правовою властивістю голого життя баніта була відсутність такої властивості, адже статус баніта виникав за допомоги правового рішення. Іншими словами, за допомоги правового механізму баніції виникав простір, у якому право вже не чинне. Утім, до ХХ століття homo sacer була лише винятком із права. Винятком, який існував віртуально, тобто в «правовому» просторі нечинності права. І лише в ХХ столітті такий простір здобуває, сказати б, свою географію й умісцевлення. Таким умісцевленням стає простір табору. Табір стає «правовим» і заразом географічним простором існування homo sacer та його голого життя.
Організатор
Час
(Субота) 15:00 - 16:30