Наталка Сняданко

письменниця перекладачка з німецької і польської, публіцистка, феміністка

«Напишіть, будь ласка, номери сторінок, які Ви плануєте читати зі своєї книжки, щоб слухачі могли підготуватися, а актори — порепетирувати». Це стандартна фраза з листа організатора літературного заходу десь, скажімо, у Німеччині. І таку фразу ви навряд чи почуєте від організаторів заходів у Львові. На Форумі видавців більшість презентацій схожі радше на карнавал, ніж на ретельно підготовлену й виважену академічну дискусію — пізнавальну, але передбачувану, а часом і нуднувату.

Ще якісь кілька років тому нікого з учасників не дивувало, коли в його персональній програмі Форуму було заплановано кілька подій в один час і в різних ролях: то модератор, то модерований, а іноді доводилося суміщати одне з другим і встигати перебігти з місця на місце рекордно швидко. Та й досі прийнято хвалитися кількістю форумних презентацій — у кого більше, рясніше, дивовижніше.

Наприклад, одного разу я прийшла на дискусію з Ольгою Токарчук і виявила, що нас на сцені лише двоє.

— А хто модеруватиме дискусію? — запитую в працівниці видавництва, яка організовувала захід.

— Ви, пані Наталю, — відказала вона й усміхнулася.

— Гаразд, — я погодилась. — А хто дискутуватиме з пані Токарчук?

— Ви, пані Наталю, — відповіла організаторка й усміхнулася ще ширше.

— Ну добре, — я не здавалась. — А хто ж тоді перекладатиме пані Токарчук? — і я звернулася до зали з питанням, хто знає польську. Того разу, хоч у Львові таке трапляється рідко, знавців польської серед публіки не було.

— Ви, пані Наталю, — сказала організаторка й знову безжурно всміхнулася.

І що ви думаєте? Це була одна з найцікавіших дискусій у моєму житті — зрештою, як і всі розмови з Ольгою Токарчук, які мені пощастило досвідчити. Я встигала і ставити питання, і відповідати на зустрічні, і перекладати все для зали. Якби мене заздалегідь попередили про формат, як то роблять організатори за кордоном, я точно злякалася б, що не впораюсь, і відмовилася б. І ніколи не довідалася б, що, виявляється, так теж можна й що так можу я.

Саме за такі несподівані досвіди я дуже вдячна Форуму: вони допомагають повірити не лише в себе, а й у можливість неможливого. Тож нехай ця спонтанність триває та додає нам усім сил і позитиву.