Юрко Прохасько

львівський феноменолог родом зі Станиславова, вичулений і перечулений фланер, збирач світів, химер і фантазмів, носій химерій і фантасмагорій, філантроп і флибустьєр, денді, деді, екс-богем’єн, міщанин у ходачковому шляхетстві, кавалер небачених орденів і машталір невидимої кавалерії

У країні, аж так вирішально позначеній розривами, кожна найменша тяглість уже видається трепетним дивом. Колись давним-давно, коли ще звірі говорили, але вже не всі ті звірі були допотопними динозаврами, а звірів, наділених даром мови, ще не конче називали старими левами, я міркував собі на дозвіллі про феномени. Зокрема про феномени львівські. Чим є львівський феномен, питав я себе. Ясна річ, насамперед сам Львів, але це так очевидно, що аж непристойно було далі про це думати. Зрозуміло, феномен є не просто нейтральним, і навіть не особливим, і навіть не так званим єдиним і неповторним явищем. Одним лише переконливим окресленням феномену тоді для мене стало: те, чого за всякою ймовірністю не мало би, не могло би й уже напевно не мусило бути, — але воно, однак, є, усупереч усім неймовірностям. А другий, надто вже інтимний критерій феноменальності: вона мала промовляти до сфери неочевидно необхідного.

І тоді я уклав собі дуже приватний перелік того, що мені видавалось у Львові феноменальним. Ось такий приблизно він був: ґазета «Поступ» (та перша, ще за редакції Сашка Кривенка, а потім друга, Ореста Друля); часопис і середовище «Ї» довкола Тараса Возняка; театр Курбаса навколо Володимира Кучинського; гурт «Мертвий півень»; ґалерея «Дзиґа», клуб «Лялька», радіо «Ініціатива», фестиваль «Контрасти», ресторан «Купол», симфонічний оркестр «INSO» за Ґунарта Маттеса, каварняні інтер’єри Влодка Костирка, передусім «Синя пляшка», а потім «Кабінет» (але не нинішній, крий Боже, а той перший і первинний, невіджалуваний ориґінал), видавництво «Класика» довкола Влодка Дмитерка і книгарня «Klassikon»; УКУ, тоді ще на самих початках, ясна річ. Під Львовом, у Трускавці, — освіта з групових методів психотерапії довкола Олеся Фільца. Окремих осіб навіть не згадую, бо особи, хоч і творять феномени, самі феноменами не є. Феноменальних осіб Львову ніколи не бракувало, але якщо йдеться про феномени, то це також львівський «ку-клукс-клан», тобто те особливе співзвуччя імен певних трьох малярів на «К».

Це так невимовно добре: мати вимогливу й вигадливу ґазету, свою рідну каварню, де можна ту ґазету читати й принагідно креслити щось своє, своєрідних малярів, незамінне радіо, безсумнівний ресторан, добірний оркестр.

Форум теж був у тому переліку, і він досі там є, тим часом як немає вже самого списку й стільки львівських клейнодів канули в безвість. Ба, Форум і досі відповідає всім найвибагливішим критеріям феномену. А найдивовижніше, що він досі існує. Бо є, на жаль, ще одна неминуча ознака правдивих інтимних феноменів: вони завжди суб’єктивно загрожені. Форум не зник. Чи може бути очевиднішою необхідність, чи може бути більшим визнання?