Іван Малкович

поет, видавець, любительський чемпіон з любительського тенісу, кротоненависник

Форум видавців 1994 року був зовсім осібним. У дуже тьмяному вестибюлі музею імені Андрея Шептицького стояли старомодні темнуваті книжкові полиці. Мало видавництв, книжок і людей. Книжки переважно сіро-буро-малинові. Це ще не був той величний Книжковий Великдень, як я почав називати Форум трохи згодом.

З 1997 року «А-ба-ба-га-ла-ма-га» друкувала свої книжки за кордоном, тож наша продукція разюче різнилася на українському книжковому тлі. Ми мали неймовірний успіх, а ще — безконечну радість, що львів’яни змогли це оцінити.

Львівський форум — неймовірне свято. Видавці з усієї країни з’їжджалися сюди, щоби відчути причетність до цього особливого міста, центр якого скидається на музей, а в центрі музею — українські книжки. Вирує море читачів, майже кожна книжка знаходить свого поціновувача. Атмосфера геть не така, як у Києві. Столиця велика й хаотична, а тут поринаєш в ілюзію духовності й книжкового братства.

Тоді видавці ще не відчували уваги від держави. Книгарень було обмаль: старі розпалися, нові ще не відкрилися. Де ж продавати книжки? І тут геніальна Леся Коваль придумує це українське книжкове спасіння — Форум видавців, де українські книгарі й письменники аж чотири щасливі дні почуваються мало не королями, розуміють свою потрібність: їхнє життя набуває нового сенсу!

Звісно, «А-ба-ба» вже мала своїх читачів по всій Україні, але у Львові тоді все переживалося, сказати б, концентровано. Деякі з маленьких видавництв продавали за ці дні більше книжок, ніж за півроку! Але я особисто найперше їхав до Львова по той високий сенс книжкового буття. Це додавало енергії й натхнення до творчої роботи.

Те, що робив для української культури впродовж понад двадцяти років Львівський форум, — важко переоцінити, а надто відколи тут започаткували в межах Форуму літературний фестиваль. Ці фантастичні ночі поезії в переповнених залах, коли о другій-третій по півночі тебе (поета) приймають на сцені, як рок-зірку! Ніде в Україні такого раніше не було. Дивовижні відчуття! Форум окрилював і окрилює.

Їдучи на Форум, маю певні традиції: років зо п’ятнадцять живу з родиною в одному готелі. Мене там уже чекають. Усі знають мою сім’ю, вітаються, розпитують, які новини. Після моєї Шевченківської промови минулого року в номері на мене чекав розкішний букет із подячною листівочкою. О, це щось таке особливе — цей ваш львівський Книжковий Великдень. Щороку у вересні кожен видавець поспішає до Львівського палацу мистецтв, щоб посвятити читацькою увагою свої найсвіжіші книжки, наче ті великодні пасочки, — теплом сердець, захоплених відгуків, презентацій. Бажаю, щоб це тривало вічно!