Архів

Контакти

Увійти

Не хвилюйтесь, ми допоможемо вам відновити доступ! Заповніть форму нижче, щоб замовити e-mail з інформацією для відновлення доступу.

Літературні міграції. Історія Василя Махна

Пʼятниця, 25 березня 2016 - 15:00

Еміграція має своє місце в історії української літератури. Письменники виїжджали за межі українських кордонів з багатьох причин – рятуючись від смерті, переслідувань, у пошуках свободи чи кращого життя, належних умов праці і часто творили там нові феномени української літератури. У кожного своя історія і свої межі кордонів, не тільки географічних. 

Форум видавців розпочинає проект «Літературні міграції» – серію розмов з українськими авторами, які мешкають та творять за кордоном. 

Перша розмова відбулася з Василем Махном, українським письменником, есеїстом та перекладачем, який 16 років мешкає у Нью-Йорку. Автор дев’яти поетичних збірок – «Схима» (1993), «Самотність Цезаря» (1994), «Книга пагорбів та годин» (1996), «Лютневі елегії та інші вірші» (1998), «Плавник риби» (2002), «38 віршів про Нью-Йорк та дещо інше» (2004), «Cornelia Street Cafe: нові та вибрані вірші 1991-2006» (2007), «Зимові листи» (2011), «я хочу бути джазом і рок-н-ролом» (2013), двох книжок есеїстки – «Парк культури та відпочинку імені Ґертруди Стайн» (2006), «Котилася торба» (2011), п’єс «Coney Island» (2006), «Bitch/ Beach Generation» (2007), перекладів польських поетів Збіґнєва Герберта «Струна світла» (1996) та Януша Шубера «Спійманий у сіть» (2007). Минулого року в Україні вийшла збірка поезії та есеїстки «Ровер». Збірка оповідань  «Дім у Бейтінґ Голлов» (2015), де основною темою є міграція, стала «Книгою року Бі-Бі-Сі-2015».

Що послужило для Вас причиною прийняти рішення жити та працювати за кордоном? 

Зрозуміло, що будь-який переїзд, а особливо з однієї країни до іншої – це зусилля над собою. Україна 90-тих залишила мені і світлі, і гіркі спомини: з одного боку – це був час моєї молодості, що вже вельми позитивно, але з іншого – суцільний базар/вокзал у політиці та щоденному житті не додавав особливого оптимізму. Тернопіль, у якому я тоді мешкав, сповзав у глухий кут провінційності, і потрібні були зусилля, щоби не перетворитися на частину тої провінційності. Принаймні, усі свої тодішні відчуття я відтворив у есеї «Врубай свою музику гучніше, якщо можеш…». Якийсь час у другій половині 90-тих я викладав у Кракові, що давало мені розуміння іншого виміру культури, з якою я завжди порівнював життя навколо мене і себе. Культура була моєї соломинкою. Тому, коли випала нагода переїхати до США – я її використав, але у мене не було раніше й гадки кудись виїжджати. Скажу відверто – рішення було непросте і якось підсвідомо я відчував, що виклики, які мені готує Америка доведеться долати стрімко і з подвійною енергією.

Яким був Ваш перший місяць, рік життя поза межами України? Що для Вас було новим (можливо навіть не зрозумілим) у чужому середовищі, чи потрібно було перебудовувати певні внутрішні речі – погляди, сприйняття світу... ?

Я намагався зрозуміти той простір, до якого я потрапив. Простір, що називався Нью-Йорком. Однак попервах мені це не вдавалося. Місто було надто чуже: і я вдивлявся у нього – але не бачив його, я вслухався у потоки його мови – але нічого не чув. Це не був звичний, як кажуть, культурний шок. Це було щось інше. Я переживав внутрішнє перелаштування, яке не було легким, бо ти не можеш одразу переключитися на усе нове, що тебе оточує, це процес і процес затяжний. Я намагався писати, але слова і теми були не підвладні мені. Я відчував опір мови. Але я вбирав Нью-Йорк і Америку як міг. Уже згодом мені багато чого відкрилося, з того, що я наївно сприймав, бо виявилося усе жорсткіше, або, навіть, банальніше. Так, я змінився і, мабуть, моя творчість була б зовсім інакшою. Але є як є.

У поезії, що відкриває збірку «38 віршів про Нью-Йорк і дещо інше» Ви говорите: «український поет/ мусить писати римовані вірші...». Чи можете сказати, що український досвід писання  абсолютний інший від того досвіду, який  отримуєш, коли твориш за кордоном?

Писати важко повсюди. Сам процес писання – це зусилля над собою. Якщо я порівнюватиму мій досвід писання в Україні з досвідом надбаним у Америці, то американський, звичайно, спонуканий різними елементами, які прийшли з вкоріненням у західну культуру. Однак, я завдячую також можливості бувати у різних країнах, життя яких і люди, яких я там зустрічаю завжди стають подразником для писання віршів чи есеїв. До прикладу, найновішу книжку віршів та есеїв «Ровер» я зумисне тематично прив’язав до місць свого дитинства і родинних епосів. Це трапилося після різних віршів про Америку і Нью-Йорк і про ґлобальні процеси життя сучасного світу. Чи можна було б сподіватися такого навернення до українських тем, якби не було стільки ґлобалістики? Не знаю.

У одному із есе Ви пишете про Нью-Йорк водночас як про найбільш та найменш поетичне місто у світі. Як Вам тут твориться?

Я хотів тоді сказати, що поезія присутня повсюди і у Нью-Йорку також. І також, як і повсюди, поезію або читають, або не читають. Своєрідність писання у Нью-Йорку полягає у відчутті мови, котра не має жодного стосунку до того простору, в якому ти перебуваєш. І своїм завданням, я уважав, пристосувати її до Нью-Йорку, Америки, світу. Зробити її універсальною.

У Ваших текстах можна віднайти чимало пейзажів, описів, символів Нью-Йорка. Ви стали його співцем свідомо чи несвідомо? Як ще на Вашу творчість впливає життя поза межами українських кордонів?

Мені приємно, що Ви визнали мене співцем Нью-Йорку, тому що у різних літературах Нью-Йорк існує як текст, але в українській літературі було його вкрай  мало. До теми Нью-Йорка я завжди повертаюся, намагаючись, глибше, заглядаючи у себе – заглянути у суть цього дивовижного міста.

У поезіях та есе Ви згадуєте про Нью-Йоркську групу поетів. Чи не  порівнюєте своє життя із їхнім та чи не відчуваєте їхнього впливу на Вашу творчість?

Впливу, видається мені, не було. Але їхня присутність для мене важлива. Бо, можливо, уперше вони доказали про живучість українського слова у межових ситуаціях. Я майже з усіма з ними знайомий особисто. Ми спілкуємося і що важливо для мене – це діалог з ними. Тобто відточення свого власного розуміння творчості.

Не усі українські автори, що виїхали за кордон, вважали себе письменниками на еміграції.  Чи вважаєте Ви себе українським автором, що творить на еміграції?

Мені подобається вислів виїзд чи переїзд. Еміґрація – якесь важке слово, наче присуд. Якась печать чи що? У наші часи усе спростилося для письменника. Можеш писати будь-де і друкуватися у різних країнах, насамперед, у країні своєї мови. Сьогодні ми є свідками чергового великого переселення народів, внаслідок різних причин: воєн, стихійних лих, господарських негараздів, бажання змінити своє життя і так далі. Чи тільки країна (місце замешкання) визначатимуть приналежність письменника до тої чи іншої культури? Та й з початком 20 століття своєрідна мода, скажімо, на Париж витворила американську літературу втраченого покоління. Чи їх хтось називав еміґрантами? Чи стали вони французькими письменниками?

Що вважаєте позивним, а що негативним у роботі письменника за межами Батьківщини?

Усе залежить від тебе. Позитиви і неґативи були і є повсюди. Життя вельми багатогранне, щоби відбутися банальною відповіддю.

Книга «Дім у Бейтінґ Голлов» тісно пов’язана із темою пам’яті. Про що згадуєте найперше, коли думаєте про Україну? Чи не є для Вас література певною формою пригадування?

Я уважаю пам'ять хлібом письменницького столу. Пам'ять письменника і тих, хто його оточував і  досвід книжок – усе становить найперший імпульс творчості.  Пригадати, щоби не забути себе.

Чи мають, на Вашу думку, українські автори та тексти перспективу стати популярними і навіть в певній мірі зразковими, класичними для широкої зарубіжної читацької аудиторії?

Перспектива завжди існує, дещо для цього уже зроблено.

Над чим працюєте зараз? Чи плануєте долучитися до цьогорічного Форуму видавців у Львові?

Я продовжую писати вірші, укладаючи їх у нову збірку віршів «Бачити вухом – слухати оком». Пишу збірку оповідань «У середу, коли забирають сміття». Сподіваюся побувати на Форумі, бо Львів мені подобається як місто і як текст.

Автор – Мар’яна Зеленюк

 

 


comments powered by Disqus
До форуму залишилось

Новини

Всі новини

Схожі новини

Всі новини
X